«Чорнобильський пил на роки опадає…».

В сільській бібліотеці було проведено виставку-реквієм «Чорнобильський пил на роки опадає…». Було виставлено: фотографії з місця катастрофи; документи; спогади учасників ліквідації аварії; книги; статті з журналів та газет.

  Чорнобильська катастрофа — екологічна катастрофа, що була спричинена руйнуванням 26 квітня 1986 року четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, розташованої на території України (у той час — Української РСР). Руйнування мало вибуховий характер, реактор був повністю зруйнований і в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин. Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.

 Григорій Хмель, водій однієї з пожежних машин пізніше описав те, що трапилося:

     "Ми прибули туди близько 01:45… Ми бачили розкиданий графіт. Михайло спитав: Що таке графіт? Я вдарив ногою шматок графіту. Але один з пожежників на іншій вантажівці підняв його. Воно гаряче, говорив він. Шматки графіту були різних розмірів, деякі великі, деякі достатньо малі, щоб їх можна було підняти… Ми не знали багато про радіацію. Навіть ті, хто працював тут не мали жодних ідей. Не було води у вантажівках. Михайло заповнив цистерну і ми націлили струмінь води на вершину. Потім ті хлопчики, які померли, пішли аж до даху – Коля Ващук, Володя Правік та інші… Вони піднялися вгору сходами… і я вже їх ніколи не побачив знову".

  

В село Базар’янка приїхала одна родина Хаюхова Анатолія Яковича в  восени 1991 року. Склад родини: дружина, дві доньки, син. Старша донька народилась у 1981 році, друга донька у 1986, син у 1988 році. А народилася вона в 100-кілометровій зоні відчуження. Дружина згадує той час з очами повними сліз. Переїхали вони із Житомирщини, залишивши все, що нажили за довгі роки. Власний будинок, 15 соток городу, меблі, одяг, всі інші речі. До рідного села повернулися з порожніми руками, не дозволили взяти навіть дитячий одяг. В той рік звільнився один будинок, той будинок і дали цій родині.

Голова радгоспу-заводу «Приморський» Панченко М.О. допоміг цій родині дуже багато, вони отримали все саме необхідне для нормального проживання в сільській оселі. Їх забезпечили продуктами харчування на всю зиму.

Молодша донька та син почали сильно хворіти. Ні одна лікарня не бралась їх лікувати, бо ліків не було. Лишень Київський дослідницький інститут запропонував допомогу, але гарантувати, що допоможе ніхто не обіцяв. Вони проводили дослідження над новим лікарським препаратом, який врятував маленькому хлопчику життя. Середня донька почала сильно хворіти, коли сама стала матерю. Стали рости величезні пухлини на поверхні шкіри. Кожен рік вона проходить обстеження в Одеському онкологічному диспансері. Лікарі говорять, що в організмі сталися генетичні зміни, які не знають від чого вони сталися і як їх лікувати. В Україні ніхто не хоче братися за таких людей. Інша родина, де був батько чорнобилець, отримавши квартиру в місті Одеса, виїхали з села. В цій родині народилося дві доньки: старша в 1988 році, друга у 1991 році. В 1993 році батько помер від лучевої хвороби.     Хаюхов Анатолій Якович на Житомирщині працював зварником, по приїзді отримав зразу роботи за фахом. Був кращим працівником, мав багато подяк він керівництва, як він любив казати:

«Я трудоголік і не мислю свого життя без праці, від  якої  я отримую задоволення».

Хаюхов Анатолій Якович переніс декілька складних операцій на шлунку, нирках і серці, але серце раптово зупинилося  25 січня у 2014 році. Статусу чорнобильців не мають, бо вважають не має за що, родина просто працювала і проживала, як і сотні тисяч інших.

Таким чином і наші земляки постраждали від наслідків аварії, хоча і знаходимося далеко, майже 800 кілометрів від Чорнобиля. Але ніхто не може точно відповісти на питання, чому у нас хворіють люди на рак, різні кожні захворювання, алергії та інші тяжкі хвороби. Одне розуміють люди, що втрати від таких аварій неймовірні для всього людства.